Новини

Пані Наталія - переселенка з Авдіївки. Через війну 67-річна жінка була змушена вже вдруге залишити все: своє рідне місто, квартиру і те, що нажила працюючи на Авдіївському коксохімі. Тепер вона мешкає у притулку в селі Дубище біля Рожища. Раніше це була амбулаторія, а тепер прихисток для таких, як пані Наталія. 

Тут вона живе разом із 34-річною донькою і 12-річною онукою вже майже півроку. 

Вперше втікати від війни довелося в 2015-му. Тоді вона разом із рідними пересиділа найстрашніше в Покровську (до 2016-го - Красноармійськ). 

- “Той жах, який ми пережили… Мало хто його розуміє. Коли війна починалася, води не було, ми з моєю трирічною онукою встали в чергу за водою, а довкола на землі червоні крапельки: “Бабусю, це компотик вишневий, а де ж самі вишеньки?”. І тут я дізнаюся, що вчора тут стояли розмовляли 11 людей і їх усіх підкосило. Тільки двоє залишились в живих. Онука думає, що то компотик, а це людська кров і от ми по людській крові ходимо, а води ж треба”.

Потім, коли ситуація стабілізувалася і в Авдіївці стало відносно безпечно, вони  повернулися. Однак пережиті тоді жахи повторилися 24 лютого 2022 року.

- “Цього разу з Авдіївки ми виїхали 16 березня. Після того, як прилетіло в дах нашого будинку. Двох бабусь в сусідньому під’їзді вбило. Ми з дому вискочили в чому були і в сусідній підвал. І звідти вже вибиралися евакуаційними автобусами. Нам ледве це вдалося. Били по колесах. Довелося пересісти в інший автобус. Молилися всю дорогу, щоб доїхати. Я як навіжена кричала “Господи, зі мною дитина їде. Спаси і сохрани!””.

Цього разу вони також вибралися в Покровськ. Однак, за два тижні довелося їхати далі. Кілька днів у Тернополі, пару місяців у Ківерцях і Дерно. Врешті жінка разом із рідними опинилася в цьому притулку. Приміщення було не надто адаптоване для постійного проживання багатьох людей. Тож було складно налагодити побут.

- “А ще в нас же нічого не було. В чому, як то кажуть, приїхали. Добре, що ця моя спідниця не треться не мнеться і у цій куртці я й приїхала. Нічогісінько не взяла. Якось ходила гуманітарку вибрати, але на мою комплекцію складно щось знайти. Пам'ятаю, як копирсалася в тому одязі, а з мене сльози течуть, думаю, що все своє залишила, а тепер риюся в чужому. Співробітниця приміщення, де ці всі речі звозять, підійшла до мене і питає, чи хтось мене образив. А я кажу, що ні. На кого тут ображатися?”

Прати цей одяг також було проблемно.

- “Раніше прали вручну. Добре, що тепер нам передали пральну машинку”.

Пральну машинку, електроплиту, постіль, побутову хімію і засоби гігієни для цього прихистку передав Волинський Інститут Права за підтримки програми Європейський Обмін гГмбХ (КИЇВСЬКИЙ ДІАЛОГ). Допомогу отримали й переселенці, які мешкають у Горохівській громаді та в Володимирі.

- “Добре, що нам так допомагають. Бо без цього не знаю, як би ми були. А так, я маю можливість з пенсії помогти онучці. Христині вже 12. Вчиться дистанційно в Авдіївській школі. Вона чи не єдина відмінниця з дітей-переселенців на Волині. Кругла відмінниця. Оце нещодавно від Рожищенської громади їй для навчання навіть ноутбук подарували”. 

А ще, каже жінка, побутової хімії та засобів гігієни завжди не вистачає, тож те, що привезли - дуже на часі. Також вона радіє і новенькій постелі, а особливо демісезонній ковдрі, яка підійде і для холодної пори, і для літа. Бо, впевнена пані Наталія, пробути тут їм доведеться ще не одне літо.

- “Неймовірно сумую за Авдіївкою. У нас там все було. Але не вірю, що ми туди повернемося, бо її вже не існує. Кращого місця ніж тут у нас навряд вже буде”.